Творча зірка Леоніда Кисельова зійшла на небосхил української поезії за зіркою Василя Симоненка, щоб з такою ж силою понести людям живе слово Поета із Божої ласки. Це слово вражає проникливим ліризмом і палким патріотизмом, поетичною філософією державотворення і своєю рятувальною суттю. Леонід Киселів був поетом двох мов, бо перші його вірші, відверто-сміливі й знакові, написані російською. Але вони несли потужний заряд українськості речника національно-державницької ідеї, символа свого часу: “… всё на свете – только песня // На украинском языке”. Від цього щирого відкриття – зізнання пройде час до осягнення суті: Доки буде жити Україна В теплім хлібі, в барвних снах дітей, – Йтиме білим полем Катерина З немовлям, притнутим до грудей. ………………………………… Тільки би вона донесла сина До свого народу, до людей. (“Катерина”) Яка глибинна думка криється у цьому узагальненні: уберегти сутнє нації, щоби своїм гожим нащаддям підмогти Україні-матері, аби жити їй, не пережити! Митець справжній, небуденний, Л. Кисельов йшов творчим шляхом, осяяним сонцем Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він сприйняв від свого великого вчителя життя і поезії основний заповіт – підтверджувати власним життям виболені строфи. Тому так вражають нас поезії, сповнені чистотою думання, відвертістю про головне і тихою юначою мудрістю:
Пам’ятайте серцем: наша мова – пісня, І в словах – любов. Кожен вірш його цільної й світлої поезії – про найголовніше, про найсуттєвіше: Треба Вкраїни. Надій і суму Селянських хат і курних шляхів. Треба землі, де завжди пульсує Шевченкове серце, Шевченків гнів. Громадянська лірика Леоніда Кисельова вражає своєю силою, яку він черпав із споконвічного патріотизму української нації. І в цьому – пафос тієї істини, що вимагає найвищої сплати за себе – ціною життя. Двадцять два роки судилося прожити київському поетові-лицарю, українському Майстрові слова з піснею у душі. Цю пісню, виплекану під серцем, він присвятив своїй України, вклавши у співучі слова і любов, і тривогу, і біль, і сподівання, і пересторогу нових випробувань українства на життєву мудрість. Вже тоді, у далекі шістдесяті, поетові прозоро бачилися переможні повстання державної України: Історія не є ракетний жах, Вона мов шлях від чужини до хати. І щастя буде. Тільки ви не дайте, Не дайте, щоб впилася від ножа.