ПЛАН 1. Форма і зміст договору оренди житлового приміщення. 2. Плата за користування жилим приміщенням. Додатки. Використана література. 1. Форма і зміст договору оренди житлового приміщення. Договір найму (оренди) житла є однією з форм реалізації конституційного права людини на житло (ст. 47 Конституції). Це основний договір, що опосередковує його передачу у користування. Інтеграція житлової сфери у загальну систему ринкових відносин, формування ринку житла та перехід на нові, властиві ринковій еконо-міці засади задоволення житлової потреби, обумовили суттєві зміни у відносинах найму житла. В сучасних умовах договір найму стає засобом задоволення житлової потреби людини як у межах ринкових житлових відносин, так і поза ними – у розподільних житлових відносинах. Договір найму житла у публічних (державному та комунальному) житлових фондах опосередковує розподільні відносини житлової сфери, врегулювання котрих здійснюється житловим законодав-ством, серед якого основним актом є Житловий кодекс УРСР (далі – ЖК). На сьогодні ЖК встановлює порядок забезпечення громадян житлом та користування ним у зазначених житлових фондах. Відносини з найму житла у будинках державного та комунального житлових фондів мають певні особливості. Так, житло у цих фондах надається лише громадянам України, які визнаються такими, що по-требують поліпшення житлових умов, і котрі перебувають на відпо-відному обліку. Укладається договір найму тільки на підставі рішен-ня компетентного органу про надання житла та виданого громадяни-нові ордера на житлове приміщення. Права, обов’язки та відповідаль-ність сторін чітко регламентовані ЖК і Типовим договором найму житла у будинках державного і комунального житлового фонду, на підставі яких й укладається договір, тощо. В сучасних умовах відносини з найму житла у публічних житло-вих фондах набувають яскраво виражений соціальний відтінок. Від-повідно до Концепції державної житлової політики основним напря-мом політики держави в житловій сфері є забезпечення житлом за рахунок держави соціально незахищених громадян України, до яких належать ті, які через своє соціальне становище не можуть самостійно вирішити житлову проблему – малозабезпечені, інваліди, ветера-ни Великої Вітчизняної війни, військовослужбовці, особи, що по-страждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, тощо. Вказаним категоріям осіб на конституційному рівні гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату (ч. 2 ст. 47 Конституції). Слід зазначити, що чинний ЖК не відповідає у повній мірі потре-бам сьогодення і не відображає соціальну спрямованість сучасної житлової політики держави. Між тим нині спостерігається оновлення житлового законодавства шляхом прийняття нового Житлового ко-дексу України. Договір найму житла у приватному житловому фонді опосередко-вує ринкові відносини житлової сфери. У юридичній літературі він отримав назву «договір комерційного найму житла». За допомогою цього договору одночасно реалізується як житловий інтерес користу-вача (наймача), так і комерційний інтерес власника (наймодавця) що-до отримання ним доходу з наявного у нього житла. На відміну від найму житла у публічних житлових фондах, укла-дення договору найму в приватному житловому фонді не передбачає додаткові передумови, зокрема, рішення будь-якого органу про на-дання житла або видачу розпорядчого документа (ордера) на житло. Учасники (сторони) цього договору є вільними у виборі контрагента та предмета договору, у визначенні таких важливих його умов, як: строк, розмір та порядок внесення плати за користування житлом, розподіл обов’язків щодо ремонту житла, переданого у найм, тощо. Будучи ринковими за своєю природою, відносини з найму житла у приватному житловому фонді формуються за принципом свободи до-говору (статті 6, 627 ЦК). Договір найму житла у приватному житловому фонді є одним з ци-вільно-правових договорів. Він одержав своє правове регулювання в главі 59 «Найм (оренда) житла» (статті 810-826) ЦК. При цьому за-значається, що до договору найму житла застосовуються положення Цивільного Кодексу, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 810 ЦК). За договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч. 1 ст. 810 ЦК). Виходячи із загального визначення договору, він може бути як ре-альним, так і консенсуальним. Це залежить від того, як сторони ви-значили порядок його укладення. Якщо вони встановили, що договір вважатиметься укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами, договір є консенсуальним. Якщо ж момент укладання договору визначено передачею житла у користу-вання, це – реальний договір. Названий договір є двостороннім та оплатним. Згідно зі ст. 811 ЦК договір найму житла укладається у письмовій формі. Проте недодержання сторонами письмової форми не тягне за собою визнання його недійсним. Такі правові наслідки мають місце лише у випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК). Сторонами у договорі найму житла є наймодавець і наймач. За загальним правилом наймодавцем виступає власник житла – фізична або юридична особа (ч. 1 ст. 810 ЦК). У окремих випадках наймодав-цем може бути й уповноважена власником особа (наприклад, управи-тель за договором управління майном – ст. 1029 ЦК). Наймачем жит-ла може бути як фізична, так й юридична особа. Однак, якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб (ч. 2 ст. 813 ЦК), бо сучасне законодавство України закріплює принцип цільового використання житла. Згідно з даним принципом житло призначається виключно для проживання людини. Якщо вказаний принцип діє щодо власника житла, який має право використовувати помешкання тільки для влас-ного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва (ч. 1 ст. 383 ЦК), то він тим більше повинен діяти стосовно наймодавця та наймача. Внаслідок цього юридична особа, що отримала житло на умовах найму, в подальшому може лише передавати його у користу-вання фізичній особі (наприклад, своєму працівнику) на підставі оплатного договору піднайму (ст. 823 ЦК) або безоплатного догово-ру позички (ст. 827 ЦК). Наймачем у відносинах з найму житла, як правило, виступає одна особа. Між тим у договорі найму житла мають бути вказані особи, які постійно проживатимуть разом з наймачем. Ці особи набувають рів-них з наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом (ч. 1 ст. 816 ЦК). Як правило, з наймачем постійно проживають члени його сім’ї. Проте це можуть бути й особи, не зв’язані з наймачем сімейни-ми або родинними відносинами. Порядок користування житлом най-мачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначаєть-ся за домовленістю між ними, а у разі спору – встановлюється за рішенням суду (ч. 4 ст. 816 ЦК). Якщо наймачами житла є декілька осіб, їх обов’язки за договором найму житла солідарні (ч. 3 ст. 816 ЦК). У цьому разі усі вони є спів-наймачами житла, що тягне за собою виникнення зобов’язання з де-кількома особами на боці наймача. Предметом договору можуть бути помешкання, зокрема, житло-вий будинок чи його частина, квартира або її частина (ч. 1 ст. 812 ЦК). ЦК називає і дає визначення поняттям «житловий будинок» та «квартира» як об’єкти права власності у главі 28 «Право власності на житло» (статті 380-382). Оскільки сторони самі вирішують: чи відпо-відає помешкання їх потребам та можливостям – закон не встановлює особливих вимог щодо якості предмета цього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 812 ЦК помешкання має бути лише придатним для по-стійного проживання у ньому. Це стосується санітарного і технічного стану житла. На сьогодні порядок обстеження стану житлових будин-ків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним ви-могам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непри-датними для проживання визначені постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189. Проте цей нормативно-правовий акт регулює порядок визнання житла непридатним для проживання у публічних (державному та комунальному) житлових фондах, що по-требує вирішення даного питання й стосовно приватного житлового фонду. До складу помешкання, що є предметом договору найму, обов’яз-ково входить житлове приміщення (одна чи декілька кімнат, частина кімнати). Не можуть бути самостійним предметом найму житла під-собні приміщення (наприклад, кухня, коридор, комора та інші). Якщо предметом договору найму є частина житлового будинку або кварти-ри, то підсобні приміщення знаходяться у загальному користуванні усіх осіб, що постійно проживають разом у житловому будинку або квартирі. Наймач житла у багатоквартирному житловому будинку має право користуватися також майном, що обслуговує будинок (ч. 3 ст. 812ЦК). Відповідно до ч. 1 ст. 821 ЦК договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Допускається укладення договору найму житла і без зазначення у ньому строку. В такому випадку він вважається укладеним на п’ять років. Договір найму житла, укладений на строк до одного року, іме-нується законодавцем як короткостроковий найм. Законом встанов-лено певні особливості щодо регулювання відносин за договором ко-роткострокового найму житла (ч. 2 ст. 821 ЦК). Так, зокрема, до таких договорів не застосовуються: вимоги про обов’язковість зазна-чення у договорі осіб, які постійно проживатимуть разом з наймачем (ч. 1 ст. 816 ЦК); про дозвіл проживання тимчасових мешканців (ст. 818 ЦК); щодо права наймача передавати помешкання у користу-вання піднаймачеві (ст. 823 ЦК); про заміну наймача у договорі най-му житла (ст. 824 ЦК); про переважні права наймача на укладення договору найму на новий строк та придбання житла, яке було предме-том договору найму (ст. 822 ЦК). Слід зазначити, що укладення після короткострокового договору найму житла договору на новий строк до одного року з тим же наймачем не є підставою для втрати догово-ром статусу короткострокового. Обов’язки наймача житла. Наймач зобов’язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані (ст. 815 ЦК). В ст. 815 ЦК формулюються обов’язки наймача, що складають зміст зобов’язання наймача перед наймодавцем. Це зобов’язання частково є грошовим (ч. 3 ст. 815 ЦК), а частково стосується житла, що є предметом договору. Із правила ч. 1 ст. 815 ЦК прямо випливає заборона на використання житла, що є предметом договору найму, в інших цілях, ніж для проживання. В п. 2 ст. 813 ЦК таке ж правило сформульоване стосовно випадків, коли наймачами є юридичні особи. Обов’язок наймача забезпечувати збереження житла та підтримання його в належному стані, який (обов’язок) сформульовано у ч. 1 ст. 815 ЦК, не стосується ремонту житла, переданого в найм. Права та обов’язки сторін щодо ремонту встановлюються в ст. 819 ЦК. Наймач не має права здійснювати перевлаштування та реконструкцію житла. Перевлаштування та реконструкція мають розумітись так же, як в ст. 100 Житлового кодексу, розуміються переобладнання та перепланування житлового приміщення. Ч. 3 ст. 815 ЦК встановлює своєрідне правило, із якого випливає, що із факту початку користування наймача житлом виникає правонаступництво на час дії договору най-му житла у грошових зобов’язаннях, що виникли на підставі договорів, які наймодавець уклав з організаціями, що здійснюють постачання ресурсами через приєднану мережу та надають комунальні послуги. Отже, передання в найм квартири або її частини, житлового будинку або його частини не припиняє договорів, які власник уклав з організаціями, що здійснюють постачання ресурсами та надання послуг. Але у відповідних грошових зобов’язаннях на період дії договору найму житла відбувається заміна сторони (боржника). Це позбавляє можливості стягнення плати за спожиті ресурси та надані послуги з власника житла (най-модавця), якщо тільки він доведе, що житло він передав у користування іншій особі за плату. Будучи зобов’язаним оплачувати спожиті ресурси та отримані послуги, наймач в таких випадках не отримує ніяких прав щодо організацій, які здійснюють постачання та надають послуги. Такі права (зокрема, вимагати надання послуг та здійснювати постачання відповідно до умов договору) може здійснювати тільки наймодавець. Проте, закон не забороняє, щоб наймачі ук-ладали договори з особами, що здійснюють постачання ресурсами через приєднану мережу, набували відповідних прав перед цими особами та приймали на себе обов’язки. Права наймача житла. Не пізніше, ніж за три місяці до спливу строку дого-вору найму житла, наймодавець має право запропонувати укласти новий договір найму житла на тих самих або на інших умовах. Він вправі також в зазначений строк попередити наймача про свою відмову від укладення договору найму житла на новий строк. Але така відмова можлива тільки за умови, що наймодавець вирішив використовувати житло, яке було предметом договору найму, для власних потреб. Якщо ж наймодавець і надалі має намір здавати житло шляхом передання в найм, най-мач має переважне перед іншими особами право укладення на новий строк договору найму житла, яке було предметом договору, строк якого закінчився. Абзац третій ч. 1 ст. 822 ЦК встановлює механізм захисту переважного права наймача на укладення договору найму житла на новий строк: у разі укладення наймодавцем договору найму житла всупереч переважному праву найма-ча за попереднім договором найму цей наймач може вимагати переведення на нього прав та обов’язків наймача за договором, який наймодавець уклав з іншим наймачем. Було б неправильним стверджувати, що відповідно до букви абзацу третього ч. 1 ст. 822 ЦК на цього наймача можуть бути переведені тільки права, а не обов’язки. Обов’язки ж не переводяться на цього наймача. Відповідно до ч. 2 ст. 822 ЦК наймач має пере-важне право на придбання житла, яке є предметом догово-ру найму, у разі продажу житла наймодавцем (власником). Оскільки механізм реалізації наймачем свого переважного права не встановлений, до відносин, що при цьому виника-ють, слід застосовувати за аналогією правила ст. 362 ЦК. Переважні права наймача, встановлені ст. 822 ЦК, не пов’язуються з належним виконанням ним своїх обов’язків за договором, строк якого минув. Важливо тільки, щоб до-говір не був розірваним до спливу строку його чинності. Якщо наймодавець не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла не запропонував укласти договір найму на тих чи на інших умовах і не попе-редив наймача про відмову від укладення договору на но-вий строк, договір вважається укладеним на новий строк такої ж тривалості, як і договір, строк якого сплив. Такі наслідки наступають за умови, що наймач зі спливом стро-ку договору найму не звільнив помешкання (продовжує користуватись ним). Стосовно найму іншого майна загальні положення про найм (ст. 764 ЦК) називають подібну пра-вову конструкцію поновленням договору. Договір піднайму житла. Відповідно до ст. 823 ЦК України наймач житла за згодою наймо-давця може укладати договір піднайму житла. За договором піднай-му житла наймач за згодою наиймодавця передає на певний строк час-тину або все найняте ним помешкання у користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного права користування житлом, то-му його права тісно пов’язані з правами наймача. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму житла. У разі дострокового припинення договору найму жит-ла одночасно з ним припиняється договір піднайму. До договору піднайму не застосовується положення про переваж-не право на укладення договору на новий строк, тому піднаймач не має права вимагати від наймача укладення нового договору піднай-му чи вимагати відшкодування збитків у разі, коли наймач уклав новий договір піднайму з іншою особою. На відміну від тимчасових мешканців, користування житлом піднаймачем є оплатним. Розмір плати за користування житлом встановлюється договором піднайму і, на відміну від договору най-му, не може бути змінений законом. Заміна наймача у договорі найму житла. На вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом із ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом із наймачем (ст. 824 ЦК України). Така заміна провадиться лише за згодою наймодавця, тому у разі неодержання такої згоди спори судом не розг-лядаються, оскільки суд не має права спонукати наймодавця здійс-нювати таку дію. Заміна наймача веде до зміни сторони у договорі, тому потрібно вносити відповідні письмові зміни до договору найму житла. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачами мо-жуть стати всі інші повнолітні особи, які постійно проживали з ко-лишнім наймачем. Така заміна сторони у договорі найму не вимагає волевиявлення наймодавця. У цьому разі наймачами стають усі повнолітні особи, які проживали разом із наймачем, які й повинні підписати відповідні зміни до договору найму житла. Коли не всі повнолітні стають наймачами, а один чи кілька з них, то у цьому разі повинна бути згода наймодавця на продовження договору най-му житла на тих самих чи інших умовах. Незалежно від того, хто стає наймачем (усі чи один із тих, які проживають з наймачем), договір найму житла залишається чин-ним на попередніх умовах. Відповідно до ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Тому порядок та підстави розірвання договору най-му встановлюються законом, а саме ст. 825 ЦК України. На відміну від регулювання договору найму майна, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом із ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. При цьому згода наймодавця на припинення договору найму не вимагається. Умовою для достроко-вого розірвання договору найму є те, що всі особи, які проживають разом із наймачем, у тому числі тимчасові мешканці, звільняють наймане житлове приміщення. У разі, якщо хтось із зазначених осіб продовжує проживати в найманому приміщенні, договір не можна вважати розірваним. Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймода-вець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на тих самих умовах з іншою особою. Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Це пов’язано з технічним і санітарним станом житла. Непридатним, наприклад, є аварійне житло. На сьогодні порядок визнання житла непридатним регулюється тільки для об’єктів державного та кому-нального житлового фонду. Постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 затверджене Положення про порядок об-стеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відпо-відності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових бу-динків і житлових приміщень непридатними для проживання. Договір найму житла на вимогу наймоцавця може бути розірва-ний тільки за рішенням суду у разі: – невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при коротко-строковому наймі – понад два рази; – руйнування або псування житла наймачем або іншими особа-ми, за дії яких він відповідає. За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Застосування такого заходу судом є його правом, а не обов’язком. При цьому рішення про ро-зірвання договору найму житла не виноситься, а в тому разі, коли протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, наймодавець повинен пред’явити повторний позов про розірвання договору. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік. Відстрочка виконання рішення суду можлива тільки після того, як буде винесене рішення про ро-зірвання договору. Порядок відстрочки виконання рішення прова-диться відповідно до вимог ст. 351 ЦПК України. Відстрочка вико-нання рішення можлива лише за наявності обставин, що усклад-нюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою державного виконавця або за заявою сторони, тобто найма-ча. Суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може від-строчити. На ухвалу суду про відстрочку виконання рішення може бути подано скаргу, внесено окреме подання. Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кім-нати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхіднос-ті використання житла для проживання самого наймодавця та чле-нів його сім’ї. При цьому наймодавець повинен у судовому засіданні навести докази того, що така необхідність виникла вже після укла-дення договору найму житла і потреба у житлі є реальною. У кожному випадку суд вирішує цей спір індивідуально залежно від загальної площі, яка належить наймачу, кількості житлової площі, яка припадає на одну особу, а також реальної необхідності у проживанні членів сім’ї наймача саме на цій житловій площі та ін-ших обставин. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання дого-вору не пізніше ніж за два місяці. У разі недодержання цього стро-ку суд може відмовити наймодавцю у позові про розірвання дого-вору. Договір найму може бути розірваний також у разі, коли наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси су-сідів. Тоді наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла, але тільки у випадку, коли він попередив про усунен-ня цих порушень. ЦК України не встановлює форми попередження наймодавцем наймача, але найбільш доцільним є письмове попере-дження, оскільки надалі при розгляді справи у суді про розірвання договору це буде доказом про попередження наймача.
2. Плата за користування жилим приміщенням Для житлового права найважливіше значення має категорія „житлове приміщення” („житловий будинок”). Розкриття її змісту важливе для правильного застосування законів і нормативних правових актів, регулюючих житлові відносини, зокрема, для організації державного обліку житлових приміщень (будов). Поняття „житлове приміщення” („житлова будова”) уживається в законодавстві в декількох значеннях: у одних випадках – як родове поняття, що охоплює всі види житлових приміщень (квартири, житлові будинки і т. п.), які можуть бути об’єктом договору найму житлового приміщення; у інших випадках – як частина житлового будинку, наприклад, житлове приміщення (квартира, кімната в багатоквартирному будинку); у третіх – як облікова категорія разом з житловим будинком. Житлові приміщення підрозділяються на наступні види: а) житлові будинки; б) житлові кімнати і квартири в багатоквартирних житлових будинках; в) службові і спеціалізовані житлові будинки і квартири, призначені для мешкання певних категорій громадян. Розмір орендної плати за житлові приміщення пого-джується між сторонами. При визначенні орендної плати враховують-ся площа приміщень, що здаються в оренду, фактичні витрати влас-ника житла на обслуговування та ремонт будинку, сума відшкодування власникові вартості житла та інші витрати. Орендодавці (власники квартир) зобов’язані подавати податковій інспекції декларацію про доходи від житла, переданого в оренду. Власники квартир багатоква-ртирних будинків зобов’язані вносити на відповідний рахунок власни-ка будинку плату за обслуговування і ремонт будинку. Наймачі квартир (кімнат) державного житлового фонду вносять плату за найм житла, розмір якої встановлюється Кабінетом Мініст-рів України. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України 15 гру-дня 1992 року № 11-92 „Про зміну порядку оплати за користування житловим приміщенням” чинність ст. 66 ЖК, що передбачала щомі-сячні строки внесення квартирної плати зупинена. Платежі за комунальні та інші послуги власниками квартир, найма-чами і орендарями вносяться щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено інші строки. При прострочен-ні внесення зазначеної плати стягується пеня з розрахунку 1 % від несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 100 % загальної суми боргу. Водночас дію цього положення, яке поширюється на наймачів дер-жавного і громадського житлового фонду, зупинено Законом України від 13 листопада 1996 року „Про тимчасову заборону стягнення з гро-мадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комуна-льні послуги”. Стаття 1 цього Закону зазначає, що тимчасово заборо-няється нараховувати по розрахунках з 1 жовтня 1996 року та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична енер-гія, теплова енергія, водовідведення, утримання і експлуатація житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, ліфтове господарство). Оплата за користування житловим приміщенням у будинках дер-жавного і громадського житлового фонду обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Норма загаль-ної площі встановлюється у розмірі 21 кв. м. на одну особу. Розмір плати за користування житлом (квартирної плати) встановлюється Кабінетом Міністрів України. В одинарному розмірі оплачується загальна площа, що має нале-жати наймачеві та членам його сім’ї за встановленими нормами, а також зайва площа, якщо її розміри на всю сім’ю не перевищують норми загальної площі, яку належить мати одній особі. Плата за використання теплової та електричної енергії, газу, за водопостачання і каналізацію та інші послуги (використання радіотранс-ляційної точки, колективної телевізійної антени, телефону тощо) вла-сниками квартир (будинків) наймачами, орендарями вноситься за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відносини між громадянами і виконавцями у наданні послуг із централізованого холодного та гарячого водопостачання, теплопоста-чання (центральне опалення) та водовідведення регулюються поста-новою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 року № 1497 „Про затвердження Правил надання населенню послуг з водо-, тепло-постачання та водовідведення”. Розподіл загальних витрат на освітлення, опалення, ремонт підсоб-них приміщень квартири, оплату користування телефоном та інші по-слуги в квартирах, у яких проживає два і більше власників, наймачів чи орендарів, здійснюється за згодою мешканців квартири. У разі відсутності згоди плата розподіляється: за електроенергію при загаль-ному лічильнику – пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного власника, наймача, орендаря; за користування телефоном – за чисельністю мешканців у квартирі (крім дітей дошкі-льного віку) незалежно від кількості переговорів. Міжміські телефон-ні розмови оплачуються особою, яка їх замовляла; за газ, опалення, освітлення підсобних приміщень квартири – за чисельністю членів сім’ї, які проживають у квартирі, а також тимчасових мешканців і дітей, починаючи з шкільного віку. Відповідно до Законів України „Про соціальний і правовий за-хист військовослужбовців і членів їх сімей”, „Про службу безпеки України”, „Про прикордонні війська України”, військовослужбовці, які проходять службу на території України, вносять плату за жит-лову площу і комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну, теплову енергію та інші послуги) в будинках державного житлово-го фонду в розмірі 50 відсотків від встановлених ставок. Знижка в розмірі 50 відсотків від вартості житлово-комунальних послуг надається ветеранам військової служби згідно з Указом Пре-зидента України „Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту”. Така сама знижка у 50 % для оплати житлової площі та комунальних послуг передбачена реабілітованим Законом України „Про реабілітацію жертв політичних репресій”. Відповідно до Законів України „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”, „Про пожежну безпеку” батьки та члени сімей військовослу-жбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інваліда-ми при проходженні військової служби; працівники міліції та члени їх сімей; сім’ї особового складу державної пожежної охорони та члени їх сімей користуються 50-відсотковою знижкою при оплаті за житло-во-комунальні послуги. Пільги також надаються відповідно до Законів України: „Про ос-новні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соці-ального захисту”. Субсидії. Для відшкодування сім’ям витрат на оплату житла і комунальних послуг в Україні запроваджено заходи по наданню жит-лових субсидій, яка діє паралельно з існуючими пільгами і не скасо-вує їх. Згідно з чинним законодавством субсидія призначається, якщо розмір плати за житлово-комунальні послуги в межах санітарної нор-ми володіння житловою площею або користування комунальними по-слугами (з урахуванням пільг) перевищує встановлений відсоток серед-ньомісячного сукупного доходу. Субсидії – це допомога держави, здійснювана з метою відшкоду-вання витрат на оплату житлово-комунальних послуг у вигляді безготівкової допомоги малозабезпеченим сім’ям, у зв’язку з підвищенням плати за житло та житлово-комунальні послуги. Право на отримання субсидії мають сім’ї, які проживають у державному (в тому числі в гур-тожитках, житлово-будівельних кооперативах), приватному та громад-ському житловому фонді. При приватизації квартири субсидії нада-ються в тому самому порядку, як і до приватизації. Видані субсидії при приватизації державного житла не повертаються. Субсидія при-значається лише на житлову площу, яка не перевищує санітарної нор-ми на сім’ю. Вона надається одному з членів сім’ї (уповноваженому власнику житла, наймачеві, на якого відкрито особовий рахунок, чле-нові житлово-будівельного кооперативу, власнику будинку, квартири чи кімнати). Порядок надання субсидій регулюється постановою Кабінету Мі-ністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 „Про спрощення по-рядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 року № 1050). Договір безоплатного користування житлом. Договір безоплатного користування житлом – це угода, у силу якої одна сторона зобов’язується переда-ти або передає жиле приміщення в безоплатне користу-вання іншій стороні, а остання після закінчення терміну дії договору зобов’язана повернути його. Договір безопла-тного користування житлом може бути як самостійним, так і похідним від договору найму. У цивільному праві договір безоплатного користуван-ня має й другу назву – позичка. Але в зв’язку з тим, що на практиці термін «позичка» застосовується часто і до відно-шень цілком іншого роду, наприклад, говорять про видачу банком позичок на індивідуальне житлове будівництво. Таке застосування термінів призводить до помилкового ототожнен-ня безоплатного користування і позички. Зазначимо, що при висвітленні даного питання мова йтиме тільки про позичку в точному розумінні цього слова, тобто про надання майна (житла) в тимчасове безоплатне користування. Ціль договору позички житла – забезпечити надання жилої площі в тимчасове безоплатне користування. Суб’єкти договору безоплатного користування – позичкодавець і позичкоодержувач. Позичкодавець – це особа, що надає житло у користу-вання. Ним виступає власник житлового помешкання або особа, уповноважена законом чи власником на це. Так, на-приклад, ст. 98 ЖК України передбачає, що наймачі жилого приміщення і проживаючі разом з ним члени їх сімей можуть по взаємній згоді укладати договір позички житла. Громадянин, що бере участь у цьому договорі в якості позичкодавця, повинен мати дієздатність, тому що переда-ча в безоплатне користування майна підопічних не припус-кається навіть за згодою опікунів. Юридичні особи можуть бути позичкодавцями, якщо виконання таких функцій не протирічить меті їх створення. Наприклад, власник будинку надає своїм працівникам у без-оплатне користування квартири. Позичкоодержувач – це особа, що одержує житлове помешкання у безоплатне користування. У якості позичкоодержувача може виступати фізична особа. У тому випадку, коли договір позички житла укладається із наймачем, то позикоодержувач називається тимчасовим мешканцем. Юридична характеристика договору. Договір безоплатного користування житлом є: Безоплатний, оскільки має місце тільки надання (пе-редача майна у користування) з одного боку. Договір позички може бути як консенсуальним, так і реальним залежно від того, в якому порядку він укладаєть-ся. Якщо сторони домовилися про те, що жила площа буде передана в позичку після здійснення правочину, то договір є консенсуальний. Якщо ж момент виникнен