Наша украiнська мова схожа на вiнок iз квiтiв, що увiбрали в себе усi кольори веселки. У ньому переплелися i велична iсторiя нацii, i волелюбне прагнення до щасливого майбуття, i лiрична духовнiсть, i патрiотична незламнiсть, i бiль втрат, i зорянiсть злетiв. Життя i серце нацii вiдбилося у нашiй мовi, яка за красою своєю визнана однiєю з найбагатших, наймилозвучнiших у свiтi.
Тому не дивно, що Василь Голобородько, поет гармонii та взаєморозумiння, порiвняв украiнську мову з Пiснею, вклавши глибинний фiлософський змiст у це порiвняння. Нас навiть на дивує, що “пiсня” у поета Ї поняття власне, яке моє писатися з великоi лiтери. “Пiсня” у вiршi Голобородька Ї це життя, iсторiя, вiдбита у душi кожного украiнця. Саме тому ми “пiсенними словами // з побратимами // у товариствi розмовляємо” Ї словами, народженими величчю нацiональноi iсторii, багатовiковим шляхом випробувань. Цей шлях навчив наш народ зброєю слова промовляти до недругiв, виховав мудрiсть мовчання, коли слова Ї не потрiбнi, бо говорить душа: …тож хай знають вороги, якими словами на самотi мовчимо. Їх неважко почути, бо “кожне слово // нашоi мови // записане у Лiтописi”. I знову нас вражає, мов вiдкриття, поетове узагальнення-символ: “Лiтопис”
Ї як сива iсторiя, де слова вже мовчать, але надихають на Пiсню сьогодення. Так i злилися у вiршi В. Голобородька “Наша мова” слова Пiснi зi словами Лiтопису, щоб короткими рядками розкрити неосяжну i безцiнну роль рiдноi мови в життi кожноi людини.