Повiсть “Зачарована Десна” Ї лiрична розповiдь про дитячi роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати ii повнiстю автобiографiчною? Менi здається, що цей твiр дещо схожий на легенду про бiдне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи, коли соцiальне походження мало неабияке значення i згадка хоча б про якийсь достаток батькiвськоi сiм’i могла призвес ти до небажаних наслiдкiв. I тому письменник так майстерно перемiшав правду, напiвправду i вигадку.
Сашкова сiм’я жила у хатi, яка була збудована невiдомо коли i ким. “Здава лося, нiби ii зовсiм нiхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, мiж грушею i погребом, i схожа була також на стареньку бiлу печерицю. Дуже ма льовнича була хата. Одне, що не подобалося в нiй, i то не нам, а матерi, вiкна повростали в землю i не було замкiв”. Така хата була символом нужденностi Полiсся. Насправдi ж хата Довженкiв дуже вiдрiзнялася вiд лiтературноi, i ми це можемо побачити на фотографiях, вмiщених у бiографiчних книжках пись менника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п’ятдесят рокiв ii вiкна розмiщенi високо над землею. Просторi будiвлi на кiлька кiмнат в тi часи мали заможнi господарi. Промовистим є той факт, що батько Довженка, крiм сiль ськоi роботи, пiдробляв: “своiми кiньми возив торгiвцiв на ярмарок”. Скорiше за все, конi цi не були бiдняцькими шкапами, адже торгiвцi мали грошi i могли найняти собi власника добрих коней. А хiба мiг бiдний неписьменний сiльський дядько дати своiм дiтям не тiльки початкову освiту, а й вiдправити сина й донь ку продовжувати навчання “в городi”? Сашкiв батько все життя не мiг проба чити дiдовi Семену “своєi темноти” i мрiяв вивчити сина. Спочатку повiв його до сiльськоi школи, i Довженки стали перед учителем Леонтiєм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою росiйською мовою, i, коли переля каний хлопець не змiг назвати iменi батька, вчитель винiс свiй вердикт
Ї “неразвитой!” Скiльки ж було по Украiнi таких нерозумних вчителiв, якi не вмiли говорити до ладу росiйською, калiчили ii, а зобов’язанi були вчити дiтей тiльки чужою мовою. Перша зустрiч зi школою неприємно вразила Сашка, i в повiстi “Зачарована Десна” Довженко з бiльшим задоволенням згадує своє вiльне ди тинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епiзодах письменник найбiльш автобiографiчний.
Малий Сашко сховався в клунi i перебирає в пам’ятi приємне i неприємне в його свiтi. Вiн боiться бабиних прокльонiв i Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ i коли п’явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужi пси або гуска сичить i скубе за штани. Вiн не любить носити в однiй руцi велике вiд ро води, полоти i пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п’яним, ходити босими ногами по стернi, iхати на возi з сiном, коли здається, що вiз от-от пере кинеться. Але на свiтi для хлопчика є дуже багато приємних речей. Вiн любить дивитися на малий вогонь i обнiмати лоша або прокинутися рано-вранцi i поба чити в хатi теля. Приємно знайти пташине гнiздо i iсти паску, приємно ходити по теплих калюжах i спати в човнi. Це був свiт перших дитячих вражень хлопця, його стихiя. Усе далеке й близьке сприймалося в образах, i все це вбирала враз лива Сашкова душа, щоб пiзнiше наповнити повiсть “Зачарована Десна”.